Промова Тараса Бульби до козаків з першотвору
Промова з повісті Тарас Бульба
«Тарас Бульба» — повість письменника Миколи Гоголя вперше видана у 1835 році у збірці Миргород. Невідомо достеменно чи засновується постать Тараса Бульби, головного протагоніста роману, на якійсь справжній дієписній особі, чи він був повністю вигаданий Гоголем для твору.
Слова Тараса Бульби
«Хочу сказати вам, панове, що таке наше товариство. Ви чували від батьків і дідів, як колись чтили всі нашу землю: і грекам вона далася взнаки, і з Царгорода брала червінці, і міста у нас були пишні, і церкви, і князі були нашого роду, свої князі, а не католицькі недовірки. Та ба, усе розорили бусурмени, усе пропало; тільки й зостались ми, сироти, та як та вдова після смерти доброго чоловіка також сирота, як і ми, земля наша! Ось у який час подали ми, братове, руку на братерство! Ось на чому стоїть наше товариство! Нічого святішого й нема від товариства! Батько любить свою дитину, мати любить свою дитину, діти люблять батька й матір, та це не те: і звір любить свою дитину. Але поріднитися душею, а не по крови, може тільки людина. Бували й по інших землях товариства, а такого, як на нашій землі, не було ніде. Не одному з вас доводилося довго пропадати на чужині; видиш — і там люди! Також Боже сотворіння, і розбалакаєшся з ним, немовби зі своїм; а коли дійде до того, щоб вилити йому душу, — видиш: ні! І розумні люди, та не ті; немов би й такі люди, та не такі! Ні, браття, так любити, як русинська душа, — любити не тільки розумом чи ще чим, а всім, що дав тобі Бог і що тільки є в тобі, — еге! — промовив Тарас і махнув рукою, похитав сивою головою, моргнув вусом і додав: — Ні, так любити ніхто не зможе! Знаю, зле тепер повелося на землі нашій: думають тільки про те, щоб у них були стіжки й ожереди хліба та коней стада, та щоб були цілі в льохах запечатані дорогі меди; переймають казна-які бусурменські звичаї, цураються своєї мови, свій зі своїм не хоче розмовляти, свій свого продає, як бездушну тварину на торжищі. Ласка чужого короля, та й не короля, а якого-небудь паскудного вельможі польського, що своїм жовтим чоботом б'є їх у пику, дорожча їм од усякого братерства. Але і в останнього падлюки, хоч би який він був, хоч би весь запаскуджений у сажі й низькопоклонстві, є й у того, братове, хоч крихта почуття до свого рідного. І прокинеться воно колись, і вдариться він, бідолашний, об поли руками, вхопить себе за голову, і прокляне він нице життя своє, готовий муками розплачуватися за ганебні діла. Хай же знають вони всі, що означає в нашій землі товариство! Бо коли вже так станеться, що нам доведеться вмерти, то ніхто ж так не здолає вмерти, як ми, ніхто! Бо не вистачить у них на те мишачої мужности їхньої!»
Монолог Тараса Бульби
Маленький іноземно-український словничок:
Маска — личина
Сцена — кін
Завжди — всігди, завсігди, завсіди
Мета, ціль — замір
Категорія — вид
Швидко — скоро, бистро, хутко
Історія — дієпис
Майстерність — умільство
Шукати — глядати
Інструкція — припис
Бачити — видіти
Працювати — трудитися, робити
Контролювати — слідкувати
Емоції — почуття
Дедлайн — строк, реченець
Примусити — всилувати
Оперувати (словом) — послуговуватися
Фахівець — знавець
Література — книжництво
План — наміток
Результат — вислід
Автор — творець
Інтерв'ювати — випитувати
Метод — спосіб
Крок — ступінь
Перешкода — перепона, завада
Вдосконалення — покращення
Стабільний — сталий
Шкодувати — жаліти
Ринок — торжище, торговиця
Мотивація — заохота
Журналіст — часописець